Оголошення Черкаси

Краса радянських актрис змушувала чоловіків по кілька разів переглядати один і той самий фільм. Багато з них стали народними і заслуженими артистками, отримували призи, зокрема й «Оскар». Список десяти найкрасивіших радянських актрис відкриває Ірина Алфьорова та Наталія Варлей.

Ірина Алфьорова

Ірина Алфьорова народилася 1951 року в Новосибірську в родині юристів, ветеранів війни. Старша сестра Ірини пішла по стопах батьків і стала адвокатом. Ірина завжди хотіла стати актрисою. У шкільні роки відвідувала театральну студію, а в 1968 вступила до ГІТІСу.

Першу роль у кіно Ірина отримала, коли навчалася в інституті. Роль Даші в серіалі «Ходіння по муках» (1977) принесла Алфьоровій всесоюзну популярність. Ще одним впізнаваним кінообразом акриси стала Констанція у фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери» (1978). Полюбився публіці дует Алфьорової з її другим чоловіком А. Абдуловим у фільмах «З коханими не розлучайтеся» (1979) і «Передчуття кохання» (1982).

Ірина грала і в театрі, проте популярній та успішній кіноактрисі в «Ленкомі» давали тільки ролі другого плану. У 2007 році Ірині Алфьоровій було присвоєно звання «Народна артистка РФ», а в 2011-му вона удостоїлася ордена Пошани.

Наталія Варлей

Наталія Варлей народилася 1947 року в Констанці (Румунія). Дитинство Наталії пройшло в Мурманську. Предки сім’ї Варлей — кіннозаводчики з Уельсу. Батько Наталії — офіцер Чорноморського флоту, ветеран війни.

З дитинства Наталя була дуже старанною і творчою ученицею, хоча й дуже хворобливою. Закінчила циркове училище за спеціальністю еквілібристика, виступала в Московському цирку на Цвітному бульварі.

Варлей дебютувала в кіно, зігравши другорядну роль у фільмі «Формула веселки» (1966). Популярність їй принесла роль Ніни у фільмі Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика» (1967).

Варлей вразила Гайдая безпосередністю і позитивною енергетикою. Крім того, виконавиця ролі комсомолки Ніни дійсно була активним членом ВЛКСМ.

Інші впізнавані ролі Варлей:

• панночка в картині «Вій» (1967);
• Ліза в «12 стільцях» (1971).

Наталія Варлей — заслужена артистка РРФСР і кавалер ордена Пошани.

Анастасія Вертинська

Анастасія Вертинська народилася 1944 року в Москві в родині поета і художниці. У дитинстві Анастасія захоплювалася музикою, літературою, вивчала мови. Всебічною освітою Анастасії та її сестри займався батько. Дитяча мрія майбутньої акторки не збулася: вона не зуміла пройти відбір до балетної трупи.

У 1960 році Вертинська дебютує в кінематографі й одразу стає популярною. Роль Ассоль у фільмі «Червоні вітрила» стала для 15-річної Анастасії трампліном у велике кіно.

У 1964 Анастасія зіграла Офелію в «Гамлеті». Роль принесла їй міжнародну популярність, а фільм отримав приз журі на Венеційському кінофестивалі. Ще одна впізнавана роль Вертинської — Ліза Болконська у «Війні і світі» (1965-1967) С. Бондарчука.

Крім кіно, актриса грала в театрі, займалася викладацькою діяльністю. Вертинська — народна артистка РРФСР.

Наталія Кустинська

Наталія Кустинська народилася 1938 року в Москві в родині естрадних артистів. Закінчила музичну школу при «Гнесинці», а пізніше — інститут кінематографії. Грала в Театрі-студії кіноактора.

Кар’єра Наталії почалася з ролі у фільмі «Похмурий ранок» (1959). Першу популярність Кустинській принесла роль Наташі у фільмі «Три плюс два» (1963). Фраза героїні Кустинської «Алло! Галочка? Ти зараз помреш!» у фільмі «Іван Васильович змінює професію» (1973) увійшла до золотого фонду цитат радянського кінематографа. Також Наталя зіграла роль Поліни Поліпової в телесеріалі «Вічний поклик» (1973). У 1999 році удостоїлася звання «Заслужена артистка РФ».

Актриса шість разів була заміжня. Після розлучення з третім чоловіком — космонавтом Єгоровим — здоров’я Наталії похитнулося, розвинувся цукровий діабет. Наталя Кустинська померла в грудні 2012 року від ускладнень, викликаних пневмонією, та інсульту.

Еліна Бистрицька

Еліна Бистрицька народилася 1928 року в Києві в єврейській родині. Батько Авраам — військовий лікар, мати Есфір — кухар.

Після нападу Німеччини на СРСР сім’я евакуювалася в Астрахань, де Бистрицька закінчила курси медсестер. У 13-річному віці працювала в евакогоспіталі № 3261.

Після війни закінчила Ніжинську акушерсько-фельдшерську школу і Ніжинський педінститут, а пізніше — Київський інститут театрального мистецтва. Працювала в театрах Вільнюса і Москви.

Почала зніматися в кіно з 1950 року. Найбільшу популярність Еліні принесла роль Аксіньї в епопеї «Тихий Дон» (1957-1958). Крім того, актриса зіграла в таких фільмах:

• «Незакінчена повість» (1955);
• «Добровольці» (1958);
• «Все залишається людям» (1963).

Займалася викладацькою та громадською діяльністю, була удостоєна звання «Народна артистка СРСР». Вона була визнана народною артисткою і в Азербайджанській, Грузинській та Казахській РСР. Померла 2019 року, похована на Новодівичому кладовищі.

Світлана Тома

Світлана Тома (Фомічова) народилася 1947 року в Кишиневі. Закінчила акторський факультет ЛДІТМіКу, Кишинівський інститут мистецтва.

Світову популярність актрисі принесла роль циганки Ради у фільмі «Табір іде в небо» (1976). Фільм показали в 112 країнах світу. Важливими роботами стали ролі в картинах:

• «Живий труп» (1968);
• «Лаутари» (1972);
• «Сім криків в океані» (1981).

Грала в антрепризах, виконувала ретропісні. У 2008 році Світлана Тома стала народною артисткою Молдови.

Тетяна Самойлова

Тетяна Самойлова народилася 1934 року в Ленінграді в сім’ї актора та інженера. Сім’я переїхала до Москви, коли Тетяні було три роки.

Дівчина закінчила балетну студію імені Станіславського, отримала запрошення від Майї Плісецької навчатися в балетній школі при Великому театрі. Однак Тетяна обрала шлях драматургії.

Кінодебют Самойлової відбувся 1955 року у фільмі «Мексиканець». Найуспішнішою роллю Тетяни стала роль Вероніки у фільмі «Летять журавлі» (1957). Фільм мав приголомшливий успіх на XI Каннському кінофестивалі і завоював «Золоту пальмову гілку», а Тетяна удостоїлася спеціального призу журі.

Інша значуща роль актриси — Анна Кареніна в однойменному фільмі А. Зархі. У 1992 році актриса стала народною артисткою РФ. Померла 2014 року в день 80-річчя.

Олександра Яковлєва

Олександра Яковлєва (Іванес) народилася 1967 року в Калінінграді. У дитинстві займалася танцями і грала на скрипці. Закінчила ЛДІТМіК, грала в театрі «Субота».

Відома за роллю Тамари у фільмі «Екіпаж» (1979). У 1980-х Яковлєва була затребуваною актрисою і зіграла в таких фільмах:

• «Чародії» (1982);
• «Людина з бульвару Капуцинів» (1987).

Після закінчення акторської кар’єри працювала менеджером у транспортній галузі. Спочатку Яковлєва отримала високу посаду в аеропорту «Пулково». Обіймала керівні посади в Жовтневій залізниці, а пізніше — в РЖД.

Майя Менглет

Майя Менглет народилася 1935 року в Москві. Дочка народного артиста СРСР Георгія Менглета. Імовірно, рід актриси мав французьке дворянське коріння. У рисах зовнішності актриси є щось французьке або італійське. Її навіть називали радянською Софі Лорен.

Понад сорок років Менглет служила в Театрі ім. Станіславського. Станіславського. Найбільшу популярність здобула після ролі Антоніни Глечикової у фільмі «Дело было в Пенькове» (1957).

Віра Алентова

Віра Алентова (Бикова) народилася 1942 року в місті Котлас Архангельської області в сім’ї акторів. Після смерті батька в 1946-му вона разом із матір’ю переїжджає в Україну, до Кривого Рогу. У 1965 році закінчила МХАТ і була прийнята в трупу Московського драматичного театру.

Як актриса кіно Алентова дебютувала у фільмі «Дні льотні» (1965). Найбільшу популярність їй принесла роль Катерини Тихомирової у фільмі «Москва сльозам не вірить» (1979). Фільм отримав «Оскар» 1981 року.

За роль у фільмі «І все-таки я люблю…» (2004) Алентова отримала премію «ТЕФІ». Продовжує зніматися в кіно. Останні відомі її ролі — це образ Зінаїди в «Бальзаківському віці» (2007) і Терехової в «Неділі» (2019). У 1992 актрисі присвоєно звання «Народна артистка РФ».

Найкрасивіші актриси Радянського Союзу не поступаються за красою голлівудським колегам. Багато хто з них народилися у воєнні та перші повоєнні роки і мали важку долю. Однак це не завадило їм проживати ролі та щоразу дивувати кіноглядачів новими життєствердними образами.